Кредитование под залог корпоративных прав
У господарській практиці України, особливо в банківському кредитуванні достатньо розповсюдженими були випадки надання кредитів під заставу різних корпоративних прав.
Ухвалюючи рішення про надання кредиту під заставу корпоративних прав, кредитори виходять з того, що корпоративні права уявляють собою певний матеріальний об'єкт, який має цінність, і що за рахунок реалізації цього об'єкта можливо задовольнити всі вимоги у випадку порушення боржником умов повернення кредиту.
Найбільшого поширення в банківській практиці набула застава акцій господарського товариства. Причина очевидна: застава акцій відбувається за правилами застави цінних паперів, адже акції — це цінні папери, що посвідчують корпоративні права. Отже, правила, за якими відбувається застава акцій, певною мірою є більш-менш визначеними. Суть правового регулювання застави акцій у Законі України від 02.10.92 р. № 2654-XII «Про заставу» зведено до формулювання: «Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється на підставі договору між заставодержателем і особою, на ім'я якої було видано цінний папір» (ч. 2 ст. 53). А далі, як ми розуміємо, діють загальні правила про істотні умови договору та загальні вимоги до договору застави, що містяться у розділі 1 вказаного Закону. Обіг акцій, в тому числі їх застава, врегульовано також спеціальними законами та підзаконними актами: Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» тощо. Як об'єкт права акції господарського товариства існують в бездокументарній формі (ст. 20 Закону України «Про акціонерні товариства»). Нагадаємо, що бездокументарна форма цінного паперу — це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір (ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»). Таким чином, окрім заставодавця — власника акції та заставодержателя — кредитора, ще одним учасником правовідносин, пов'язаних із заставою акцій, є зберігач, професійний учасник фондового ринку, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунка в цінних паперах. Саме на зберігача покладено основні функції, пов'язані із обслуговуванням обігу акцій, в тому числі в межах договору застави і під час реалізації заставодержателем своїм прав. Наприклад, як наслідок застави за розпорядженням власника рахунка в цінних паперах, зберігачем виконується операція із блокування таких цінних паперів на рахунку. Після ре
алізації акцій саме зберігач забезпечує виконання облікових операцій з такими цінними паперами: списує їх з рахунка заставодавця та переказує їх на рахунок набувача.
Визначаючи порядок звернення стягнення на предмет застави акції, учасникам правовідносин слід виходити з того, що він є загальним для усіх видів рухомого майна
Акція як об'єкт цивільного обігу має ще декілька особливостей, які необхідно враховувати під час укладення договорів застави. Відповідно до статті 7 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі виникнення права звернення стягнення на акції приватного акціонерного товариства у зв'язку з їх заставою відчуження таких акцій здійснюється з дотриманням переважного права акціонерів на придбання цих акцій. Таке право може бути передбачено статутом приватного акціонерного товариства.
Слід також зазначити, що визначаючи порядок звернення стягнення на предмет застави акції, учасникам правовідносин слід виходити з того, що він є загальним для усіх видів рухомого майна та передбачений статтею 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі — Закон № 1255). Згідно із зазначеним Законом звернення на предмет стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку. У рішенні суду про звернення стягнення на предмет застави повинен зазначатися один із способів реалізації предмета застави:
• шляхом проведення публічних торгів (якщо акції за рішенням суду продаватимуться на публічних торгах, у рішенні суду зазначається їх стартова ціна);
або із застосуванням однієї з процедур, передбачених у переліку позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, визначених статтею 26 цього Закону:
• передача предмета обтяження у власність заставодержателя;
• продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
• відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
• реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Кредитор також має право самостійно обрати один з позасудових способів звернення стягнення на акції.
Реалізація акцій в межах виконавчого провадження відбувається на уповноважених фондових біржах
Обираючи судовий або позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави — акції (різновиди судового та позасудові), необхідно брати до уваги наступне. Звернення стягнення на акції в межах виконавчого провадження відбувається за загальними правилами, що визначають послідовність дій, передбачених розділом IV Інструкції з організації примусового виконання рішень. Проте є певні особливості. Так, рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25.12.2012 № 1853 затверджено Порядок реалізації на фондовій біржі цінних паперів, на які звернено стягнення. Відповідно до вказаного Порядку реалізація акцій в межах виконавчого провадження відбувається на уповноважених фондових біржах, з якими Державна виконавча служба України уклала договір, із залученням торговця цінними паперами, який також залучається до проведення реалізації акцій в межах виконавчого провадження на договірних засадах. Продаж акцій, на які звернуто стягнення, відбувається за правилами такої біржі. Особливістю звернення стягнення на акції необхідно також визначити і необхідність дотримання покупцями таких акцій законодавства про економічну конкуренцію. Мова йде, звичайно, про попереднє отримання потенціальним покупцем акцій дозволу на концентрацію в Антимонопольному комітеті України у випадках, передбачених статтею 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Найбільші труднощі виникають під час реалізації позасудових способів звернення стягнення на акції
Найбільші труднощі, на думку автора, викликає реалізація позасудових способів звернення стягнення на акції. За існуючого рівня правого регулювання звернення стягнення на акції шляхом визнання права власності на них за заставодержателем можливо здійснити лише за сприянням заставодавця і у разі виконання ним процедур, необхідних для реєстрації переходу права власності відповідно до чинного законодавства — в депозитарній системі. З огляду на це, механізм забезпечення списання акцій у депозитарній системі з рахунка заставодавця потребує удосконалення правового регулювання.
Особливу увагу законодавець чомусь вирішив приділити порядку звернення стягнення на акції, які звертаються на організованому ринку цінних паперів (тобто є предметом торгівлі на фондових біржах або позабіржових торгових системах). У цьому випадку заставодержателю наказано протягом двох днів реалізувати такі акції на біржі за ринковою вартістю. При цьому, якщо акції не будуть реалізовані протягом зазначеного строку, то звернення стягнення на акції буде проведено у загальному порядку.
Застава корпоративних прав (часток) інших видів господарських товариств не застосовується так часто в господарській практиці. Причина цьому банальна: заставу інших корпоративних прав, відмінних від акцій, законодавчо не врегульовано. Виходячи із дуалістичного змісту поняття корпоративних прав, які є сукупністю майнових, організаційних, управлінських та інших прав (ст. 167 Господарського кодексу України (надалі — ГК України)), застава корпоративних прав, відмінних від акцій (часток), не може відбуватися ані як застава речей — цінних паперів, ані як застава майнових прав (ст. 23 Закону України «Про заставу»). Проте виключати можливість застави таких корпоративних прав, відмінних від акцій (часток), лише з огляду на відсутність правового регулювання цього питання буде не правильно. На нашу думку, визначаючи основні умови договору застави частки в статутному капіталі господарського товариства, сторонам правочину необхідно за аналогією права виходити із приписів, що регулюють основні засади застави рухомого майна. У той же час необхідно керуватися імперативними приписами Закону України «Про господарські товариства» та Цивільного і Господарського кодексу України, що визначають порядок обігу такого об'єкта права, як частка у статутному капіталі товариства. Так, Законом України «Про господарські товариства» визначено, що статут господарського товариства може передбачати обмеження права учасника відступати свою частку третім особам. Так само як і у випадку приватного акціонерного товариства, учасники товариства з обмеженою відповідальністю користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлено інший порядок здійснення цього права. На практиці зазначена обставина значно обмежує учасників договору застави в обранні засобів звернення стягнення на предмет застави — частку в статутному капіталі господарського товариства.
Слід зазначити, що імперативні норми Закону України «Про господарські товариства» передбачають особливий порядок звернення стягнення на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю за зобов'язаннями його учасника (стаття 57 Закону України «Про господарські товариства»). Мабуть, саме виходячи зі змісту цієї норми, необхідно визначити обсяг прав заставодержателя, що звертає стягнення на предмет застави — частку в статутному капіталі товариства. Відповідно до вказаної норми кредитори учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділення відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділенню, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві. Отже, з метою задоволення своїм вимог, забезпечених заставою, заставодержатель частки статутного капіталу товариства фактично звертає не на частку як таку, а на частину майна такого товариства, пропорційну частці боржника у статутному капіталі товариства. Відповідно, найбільшим ризиком кредитора, пов'язаним із заставою корпоративних прав (часток в статутному капіталі), є неможливість обмежити обіг майна господарського товариства, що не виключає недобросовісних дій такого Товариства, спрямованих на збереження майна від стягнення, в період після укладення договору застави. Що, звичайно, робить такий засіб забезпечення непривабливим для кредиторів.
Також, на нашу думку, найбільшу складність становить саме практичний аспект, пов'язаний з безпосередньою реалізацією заставодержателем свого права задовольнити свої вимоги за рахунок майна господарського товариства. Обрання належного способу захисту права, формулювання позовних вимог, визначеність із підсудністю та підвідомчістю спору — далеко не весь перелік проблем, які необхідно заздалегідь вирішити, обираючи як засіб забезпечення позову корпоративні права, відмінні від акцій.
Юлія Курило, адвокат, керуючий партнер «ЮСТ УКРАЇНА»
